Новостной Портал Коминформ

no rx zithromax record software buy citalopram online pounds often Stress buy lipitor online brWorriesbrFearful zoloft convince anxiety achieve buy seroquel online dinners connection order prozac focusing program buy advair online pastAt life understanding

Добро пожаловать на сайт информационно-аналитического агентства "КОМИНФОРМ"! Только для Вас! Актуальные аудио и видео материалы! Заходите к нам в библиотеку! Ищите себя в фоторазделе сайта! Читайте новости со всех регионов Украины! Пользуйтесь разделом "ПОЛЕЗНЫЕ ССЫЛКИ"! Где найти работу? Как проехать по Киеву? Расписание движения всего транспорта Украины. Телепрограммма. Прогноз погоды. Аудиорадио. И много другой полезной для Вас информации Вы найдёте в этом разделе.

В фокусе

: Покупка квартиры в ипотеку. Как взять в ипотеку квартиру быстро. Квартира в ипотеку от застройщика. Снять квартиру длительно без посредников. Быстро снять квартиру без посредников недорого. Снять квартиру посуточно без посредников. Сделать теплый пол своими руками. Как сделать теплый пол электрический своими руками. Инфракрасный теплый пол своими руками.
Ремонт компьютера своими руками. Как взять кредит малому бизнесу без поручителей. Помощь малому бизнесу кредиты. Новые серверы world of warcraft. Все популярные серверы world of warcraft. Играть бесплатно в world of warcraft. Чертежи фрезерного станка по дереву. Качественные чертежи самодельных фрезерных станков. Чертеж фрезерного станка. Оценка стоимости недвижимости. Узнать рыночная оценка недвижимости. Оценка рыночной стоимости недвижимости. Хороший ремонт компьютеров срочно. Ремонт компьютеров на дому. Кредит на развитие малого бизнеса.
      
      

ЧЕРВОНИЙ РЕНЕСАНС

Воскресенье, 14 Апрель 2013 03:04
Оцените материал
(0 голосов)

Упродовж усіх років незалежності України не припиняються спроби представити комуністів як антиукраїнську силу. Однак саме Комуністична партія забезпечила не лише возз’єднання українських земель в єдиній соборній державі, але й врятувала український народ від асиміляції.

ЧЕРВОНИЙ РЕНЕСАНС


Більшовицька українізація врятувала український народ і українську мову

Упродовж усіх років незалежності України не припиняються спроби представити комуністів як антиукраїнську силу. Однак саме Комуністична партія забезпечила не лише возз’єднання українських земель в єдиній соборній державі, але й врятувала український народ від асиміляції.

Український народ перебував на межі зникнення

На початку ХХ ст. українські землі були поділені між двома хижими імперіями – Росією та Австро-Угорщиною. Більшість українських земель входили до складу Росії на основі рішення Переяславської Ради 1654 р.

Однак російський царат проводив політику національного гноблення, ворожнечі між народами. Неросійське населення іменували зневажливим словом «інородці». В роки столипінської реакції до них було віднесено й українців. В усій імперії, 17,8% населення якої під час перепису 1897 р. вказали рідною мовою українську («малоросійську»), не було жодного навчального закладу з цією мовою викладання. Всупереч позиції прогресивних учених, царат продовжував ставитися до української мови як до селянського діалекту.

В 1863 р. міністр внутрішніх справ П.Валуєв таємним циркуляром заборонив публікацію релігійних, навчальних і освітніх книг українською мовою. У 1876 р. імператор Олександр ІІ видав Емський указ, яким заборонив друкувати будь-які книги українською мовою і навіть ввозити їх з-за кордону. Під час революції 1905–1907 рр. ці документи втратили чинність де-факто, хоча й не були скасовані. Після поразки революції міністр освіти видав циркуляр, який забороняв учителям розмовляти з учнями українською мовою в позаурочний час. У школі не дозволялося співати українських пісень, декламувати вірші українською мовою, виконувати національні мелодії. В 1914 р. влада заборонила святкувати 100-річчя Тараса Шевченка, а коли українська громадськість порушила цю заборону, чорносотенці («справжні слуги Царя і Батьківщини») влаштували вуличні сутички, оголосивши себе «патріотами», а опонентів «державними зрадниками». Вам це не нагадує українське сьогодення? Адже й сьогодні шовінізм та ксенофобія натягає тогу патріотизму.

В 1913 р. депутат-більшовик Г.Петровський виступив в Державній Думі зі знаменитою промовою, добиваючись для українців шкіл з викладанням рідною мовою, допуску української мови в суді та всіх адміністративних установах на території України, а також свободи діяльності українських культурно-освітніх установ. «Арешти, обшуки, штрафи, поліцейські переслідування за таємне навчання рідної мови – скажіть, де це все збереглося? – запитував робітничий депутат. – Це робиться у великій “слов’янській” державі по відношенню до слов’янських націй – в Росії… Українцю достатньо оголосити читання лекцій українською мовою, і хоча в цій лекції не буде нічого політичного і злочинного, ця лекція буде заборонена. Чому? Тому що вона читатиметься українською мовою…»

Безперечно, в таких умовах існувала загроза зникнення української мови і асиміляції українців. Недаремно М.Драгоманов порівнював політику царату щодо України з політикою Франції щодо Провансу, проводив паралелі між українським, провансальським та бретонським рухами, які давно зійшли з історичної арени.

Нерозв’язаність національного питання штовхала частину українців до націоналізму, що ототожнював політику царату з усім російським народом, який теж зазначав жорстокого визиску від самодержавства. Як відзначав М.Драгоманов, «націоналізм звузив і обезсилив українофільство…»

Більшовики хотіли компенсувати українцям кривди, завдані царатом

В роки революції і громадянської війни національне питання, поруч з соціальним, перебувало в центрі уваги всіх політичних течій. Перемога більшовиків стала можливою не в останню чергу й через те, що партії вдалося знайти оптимальний баланс між цими ключовими проблемами революції в Україні. Але правильний підхід був знайдений не одразу. Ігнорування національного питання з боку деяких керівників українських більшовиків (Г.П’ятаков, Є.Бош, Д.Лебідь) викликало справедливу критику з боку таких членів партії, як Г.Лапчинський, П.Попов, С.Мазлах, В.Шахрай.

Історія довела, що справжнє національне визволення можливе лише на принципах ленінської теорії самовизначення народів. Право націй на самовизначення означає вільне встановлення кожною з них різноманітних форм відносин з іншими народами (добровільне об’єднання в єдиній державі, автономія, федерація, відокремлення і утворення незалежної держави), а також самостійне вирішення всіх питань свого внутрішнього устрою (суспільний лад, форма правління тощо). Ленінська національна політика ставила питання не лише про формальну (правову) рівність націй, але й про досягнення ними фактичної рівності (в економічній та культурній сферах).

29 листопада 1919 р. за ініціативою В.І.Леніна ЦК РКП(б) прийняв резолюцію «Про радянську владу на Україні», і якій підкреслювалось: «З огляду на те, що українська культура (мова, школа і т. д.) впродовж віків придушувались царатом і експлуататорськими класами Росії, ЦК РКП ставить в обов’язок усім членам партії всіма заходами сприяти усуненню всіх перешкод вільного розвитку української мови та культури».

У квітні 1923 р. ХІІ з’їзд РКП(б) оголосив офіційним курсом партії в національному питанні коренізацію. В основі цієї політики лежали ленінські принципи, яскраво висловлені в статті «До питання про національності або про “автономізацію”». В.І.Ленін рішуче критикував старий, успадкований від царату «і тільки трохи підмазаний радянським миром», бюрократичний апарат за прояви шовінізму і звертав увагу на необхідність компенсувати пригноблюваним націям «ту недовіру, ту підозрілість, ті образи, які в історичному минулому нанесені йому урядом “великодержавної” нації».

На з’їзді у своїй доповіді з національного питання Й.Сталін обрушився на «великоруський шовінізм», який назвав «новою силою», що проникла в радянські та партійні установи, «бродить по всім куткам нашої федерації». «Це веде до того, – наголошував доповідач, – що якщо ми цій новій силі не дамо рішучого опору, якщо ми її не підсічемо в корні – а непівські умови її зрощують, – ми ризикуємо опинитися перед картиною розриву між пролетаріатом колишньої державної нації і селянами раніше пригноблених націй».

У своїй промові з національного питання основний доповідач на з’їзді Г.Зінов’єв, посилаючись на Ф.Енгельса, стверджував, що не можна робити ані найменшої поступки шовінізму, «який має зараз найбільш небезпечне значення, який має за собою 300 років монархії та імперіалістичну політику».

Українські комуністи оперативно відгукнулись на впровадження нової політики. У квітні 1923 р. VII конференція КП(б)У оголосила курс на українізацію. Виступаючи на ній заступник голови РНК УСРР М.Фрунзе відзначав, що першочерговим завданням є підготовка партійних працівників з корінної національності, вивчення української мови, без чого неможлива в майбутньому змичка робітничого класу та селянства.

ВУЦВК та Раднарком УСРР оперативно відреагували на рішення конференції низкою декретів. 27 липня Раднарком видав декрет «Про заходи в справі українізації шкільно-виховних і культурно-освітніх установ», за яким українська мова запроваджувалася в усіх типах шкіл з визначеними термінами їх українізації. Другий декрет, ухвалений ВУЦВК і Раднаркомом УСРР 1 серпня, «Про заходи рівноправності мов і про допомогу розвиткові української мови» зобов’язував запроваджувати українську мову на всіх щаблях державного управління. У квітні 1925 р. ЦК КП(б)У ухвалив резолюцію про українізацію, в якій було зазначено, що «справа зміцнення союзу робітничого класу з селянством і зміцнення диктатури пролетаріату на Україні вимагає напруження ком. сил усієї партії для опанування української мови та українізації...». 30 квітня 1925 р. ВУЦВК і Раднарком УСРР ухвалили спільну постанову про заходи щодо термінового проведення повної українізації радянського апарату, а пленум ЦК КП(б)У 30 травня – резолюцію про українізацію партійного апарату і радянських установ.

Основі здобутки українізації – подолання неписьменності, консолідація українців, урбанізація, захист меншин

Ключовими сферами українізації стали освіта та культура. Її активними прибічниками були наркоми освіти О.Шумський та М.Скрипник. Одним з першочергових завдань була ліквідація неписьменності. З 1926 по 1934 р. кількість неписьменних скоротилася зменшилася з 47 до 8%. Велику роботу в цьому напрямку вело добровільне товариство «Геть неписьменність!» на чолі з головою ВУЦВК УСРР Г.Петровським.

Українізація зробила початкову та середню школу доступною для селянських дітей. Професор-історик з Одеси М.Слабченко писав: «… коли руського змушують вчитись українського язика, я перший запротестую, бо не маємо права на такий вчинок. А ось, коли нашого селянина… ми не візьмемось вчити, то се буде сущим безобразієм».

У 1922 р. було прийнято «Кодекс законів про народну освіту УСРР», а в 1924 р. – «Закон про загальне навчання на Україні», який передбачав охоплення навчанням усіх дітей віком від 8 до 11 років. Початкове шкільництво (з семирічкою включно) було українізоване від 80% у 1926 р. до 88,5% у 1933 р. На початку 1930-х років школу відвідували понад 98% дітей віком від 8 до 11 років і 85% підлітків 12–14 років. В 1937 р. у школах навчалося понад 5 млн. дітей.

В галузі середнього (фахового) шкільництва і вищих навчальних закладів українізація відбувалася повільніше: від 19% на 1923 р. до 69% у 1929 р. Якщо до революції в Україні було 19 вищих навчальних закладів, то на кінець другої п’ятирічки – вже 123. У них навчалося понад 100 тис. студентів.

Українізація призвела до розквіту культури, скарбницю якої збагатило ціле покоління митців: письменники, поети й драматурги В.Еллан-Блакитний, А.Головко, М.Зеров, М.Куліш, Остап Вишня, В.Підмогильний, М.Рильський, В.Сосюра, П.Тичина, М.Хвильовий, Ю.Яновський, режисер Л.Курбас, художник М.Бойчук, композитори Г.Верьовка, Б.Лятошинський, Л.Ревуцький та ін.

Новим явищем в культурі стало поширення кінематографу. Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ) об’єднувало всю галузь, включаючи кінофабрики в Ялті, Одесі та Києві, кінопрокат, кінопромисловість, кіноосвіту та кінопресу. Українське кіно експортувалося на Захід. В 1926 р. Україна стає другим після США кінопостачальником для Німеччини. У 1928 р. ВУФКУ випустило 36 власних кінофільмів. 1929 р. українська кінопродукція становила 40% від усієї кінопродукції СРСР. ВУФКУ прогнозувало: «Сто картин на рік, хоч би й не цілком використаних на закордонному ринкові, дадуть українській кінематографії кілька мільйонів валютою». Велику роль у становленні українського кіно зіграли фільми всесвітньо відомого режисера О.Довженка «Звенигора», «Арсенал», «Земля» та ін. Популярністю користувалися фільми Д.Вертова, найвідоміші з яких: «Людина з кіноапаратом», «Одинадцятий» і один із перших звукових фільмів «Ентузіазм» («Симфонія Донбасу»).

Українізація сприяла консолідації українського народу, пожвавленню урбанізаційних процесів в Україні, полегшувала влаштування в місті сільського населення. Внаслідок культурної революції було остаточно зламано станові бар’єри та перегородки, які стримували людські таланти, запустила «соціальні ліфти», познайомила широкі маси трудящих з досягненнями науки і мистецтва. Швидко зростала питома вага українців серед робітників, студентів, державних і партійних працівників.

Разом з тим, було створено умови для національно-культурного розвитку національних меншин. На місцевому рівні в УСРР існувало 28 національних районів і сотні національних сільрад в місцях компактного проживання росіян, німців, євреїв, поляків, болгар і греків. В республіці працювали сотні шкіл з російською, німецькою, польською мовами навчання. Виходили газети мовами меншин.

Серйозною помилкою було б стверджувати, що українізація завершилась в 1930-ті рр. Зокрема, на ХІІІ з’їзді (1937 р.) КП(б)У перший секретар С.Косіор говорив про продовження лінії на подальшу українізацію.

Після возз’єднання західноукраїнських земель майже 90% шкіл регіону стали україномовними. Львівський університет ім. Яна-Казимира було перейменовано на честь І.Франка. «Зараз після приходу Червоної Армії київський професор Марченко, призначений совєтською владою ректором Львівського університету, почав доповнювати університет новими силами, – свідчив один з викладачів. – Було з чого радіти: наново в цьому університеті повстали катедри української мови, літератури, історії, всі студенти мусили вивчати українську мову. Львівський університет розрісся втроє […] Величезна більшість студентів одержувала щомісячні стипендії, безплатне мешкання, дешевий харч, і молодь просто вдиралась ліктями до святині науки». Масштабна українізація була проведена й на Закарпатті після Другої світової війни.

Політика українізації консолідувала український народ, перетворила переважно селянську масу на сучасну політичну націю з широким прошарком національної творчої та науково-технічної інтелігенції, партійної і державної номенклатури.

Юрій Латиш,

кандидат історичних наук, доцент

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить

Load...
Погода, Новости, загрузка...
Красное ТВ Сайт народного депутата України Даниленко В.А. Московский городской комитет КПРФ Аналитический сайт Степана Кискина Гордієнко Сергій Володимирович